МІЛІЦІЯ ДЛЯ «ЧАЙНИКІВ»
May 132009
 

Стаття вийшла 13 травня 2009 року в газеті «Вечірній Київ». Нижче публікую текст.

У пошуках благодійників

Благодійний фонд «101» ініціював проект «Оновлення», аби зібрати кошти на 12 апаратів «Штучна нирка» для столичних хворих. Вартість проекту — 300 тисяч доларів.

У Київському міському науково-практичному центрі нефрології та гемодіалізу, що працює на базі Київської міської клінічної лікарні № 3, методом гемодіалізу лікуються 160 пацієнтів. Це — понад дві третини всіх таких хворих у столиці, тобто переважна більшість тих, котрі потребують цього виду медичної допомоги. Як кажуть у Фонді, все розпочалося саме із дзвінка одного з таких пацієнтів Центру. «Нам зателефонував чоловік, розповів про проблеми, що існують у Центрі, і попросив у нас допомоги, — розповідає голова правління Андрій Богданович. — Тоді ми і стали робити все, що в наших силах».

Директор Київського міського науково-практичного центру нефрології та гемодіалізу Едуард Красюк погоджується, мовляв, у їх закладі хоч і не бідують, проте підтримувати все в гарному стані та на пристойному рівні (Центр входить до п’ятірки найпотужніших профільних центрів в Україні) часом занадто дорого: як фінансово, так і морально. Коли ж говорити про пацієнтів медзакладу, то для них, пояснює лікар, гемодіаліз — життєва необхідність. Кожен «нирковий» хворий має проходити його три рази на тиждень, аби мати змогу нормально жити. «Частині з наших пацієнтів проходити гемодіаліз, тобто очищення крові, доводиться довічно. Адже через те, що їх нирки не можуть вивести токсини з організму, ці люди просто можуть померти. І тут відлік іде на дні, — каже Едуард Костянтинович. — Тобто, по суті, єдине, що тримає цих людей серед нас, — це саме сеанси гемодіалізу».

Зараз у Центрі в робочому режимі перебувають 18 апаратів «Штучна нирка», через які проходять щодня 70–80 хворих. Працює обладнання у чотири зміни, в середньому, по 4 години кожна. Такий ритм роботи, кажуть фахівці, нормальним для техніки аж ніяк не назвеш. Навантаження, справді, дуже велике. Особливо, каже Едуард Костянтинович, страждають старі «Штучні нирки», які через таку інтенсивність можуть геть вийти з ладу. Загалом, зізнаються в Центрі, один раз на тиждень у них обов’язково щось ламається. «Звісно, що нашу апаратуру ми ремонтуємо, — каже Едуард Костянтинович. — Та треба розуміти, що ідеально її все одно не відремонтуєш. А інколи на ремонт застарілої «нирки» ми мусимо викласти близько 50000 гривень. Тому в цій ситуації вигідніше купити нову, ніж постійно щось ремонтувати і програвати у коштах. Можливості ж у нас — не нескінченні».

Ще одна проблема для Центру — відсутність достатньої кількості ліків для хворих. Адже того, що закуповує держава, відверто кажучи, замало. Тож інколи пацієнтам доводиться самотужки докуповувати необхідні препарати. «Приміром, одна упаковка препарату для підняття рівня гемоглобіну коштує 500 гривень. Це — велика сума, адже тієї упаковки хворому вистачить лише на два тижні, — розповідає директор. — Нам таких упаковок дають 200 на всіх. Тому, на жаль, доводиться віддавати їх тільки тим, кому вони найнеобхідніші».

Що ж стосується стосунків з благодійниками, то вони, м’яко кажучи, не склалися. «Все дуже дорого у нашому відділенні, — пояснює Едуард Костянтинович. — Тут потрібні дуже великі фінансові інвестиції, починаючи від кількох десятків тисяч гривень. Тому потенційні спонсори одразу від такого відмовляються». Але ж Центру більше нема до кого звернутися по допомогу. Кажуть, хоч місто і підтримує їх, як може, та все-таки на все необхідне бюджетних коштів не вистачає.

Нижче публікую вирізку з газети.

Газета «Вечірній Київ»